Тютюник Григорій

(1920 - 1961)

5 грудня 1931 Григір Михайлович Тютюнник народився в с. Шилівка на Полтавщині в селянській родині. Тяжкі умови дитинства відіграли згодом істотну роль і у виборі тем та сюжетів, і у формуванні світосприймання майбутнього письменника з його драматичністю як основною домінантою: рання втрата батька, життя вдалині від матері, завдані війною моральні й матеріальні втрати тощо.

1937 Його батька було заарештовано органами НКВС з політичних мотивів, і пущено по сибірських етапах.

1938 Дядько зі своєю дружиною віддали Григора до школи в український перший клас, який нараховував сім учнів, а тому через деякий час був розформований, і хлопця перевели в російський клас.

1946 Після закінчення п'ятого класу пішов в Зіньківське ремісниче училище № 7, де одержав спеціальність слюсаря. Закінчивши його працював на Харківському заводі ім. Малишева, але захворів на легені, повернувся до Шилівки. Не відпрацювавши належних трьох років, за що відсидів 4 місяці в колонії. Як вийшов, повернувся у Донбас, будував Миронгрес, слюсарював, працював в колгоспі, на відбудові шахт у Донбасі.

1951 Тютюнник пішов до армії, служив у морфлоті радистом на Далекому Сході. Після демобілізації закінчив вечірню школу, працював токарем у вагонному депо.

1957–1962 Майбутній письменник навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті. Саме тут він захопився літературною працею і самоосвітою. Після служби вперше пробує писати (російською мовою). Значний вплив на формування його літературних смаків, на ставлення до літературної праці справив його брат — письменник Григорій Тютюнник.

1961 Першу новелу «В сумерки» написав російською мовою і за підписом «Григорий Тютюнник-Ташанский» надрукував її в журналі «Крестьянка»

1962 Після закінчення Харківського університету Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі.

1963 Григір Тютюнник переїхав до Києва, редакції газети «Літературна Україна», публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: «Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий пагін», «Сито, сито…». Молодіжні журнали «Дніпро» та «Зміна» вміщують новели «Місячної ночі», «Зав'язь», «На згарищі», «У сутінки», «Чудасія», «Смерть кавалера».

1966 Вийшла перша його книжка «Зав'язь». «Зав'язь» була однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім'я Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед творчої молоді.

1968 «Литературная газета» оголосила всесоюзний конкурс на краще оповідання. Григору Тютюннику було присуджено премію за оповідання «Деревій».

1969 Твір «Деревій» дав назву збірці , до якої увійшли повість «Облога» та кілька оповідань.

1970-ті З'являються у пресі — республіканській («Вітчизна», «Дніпро», «Ранок») та всесоюзній («Дружба народов», «Сельская молодежь», «Студенческий меридиан») нові твори Григора Тютюнника.

1972-1975 Виходять друком збірки «Батьківські пороги», «Крайнебо», «Отчие пороги».

1974 У Таллінні виходить збірка його оповідань естонською мовою.

1978 Збірка «Коріння».

1979 Журнал «Сельская молодежь» повідомляє, що його нагороджено медаллю «Золоте перо» — за багаторічне творче співробітництво.

1980 Григорові Тютюннику присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі Українки. В останні місяці життя письменник працював над повістю «Житіє Артема Безвіконного».

6 березня 1980 Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в атмосфері чиновницького диктату над літературою, Григір Тютюнник покінчив життя самогубством. Поховано письменника на Байковому кладовищі в Києві.