Сосюра Володимир

(1898 - 1965)

6 січня 1898р Володимир Миколайович Сосюра народився на станції Дебальцеве (нині Донецької обл.). Дитячі роки поета минали в с Третя Рота (нині м. Верхнє), у старій хворостянці над берегом Дінця. Про цей край Сосюра пізніше образно розповів у автобіографічному романі «Третя Рота».

1909 Пішов працювати до бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом, не цурався випадкових заробітків. Початкову освіту здобував під опікою батька, кресляра за фахом, який працював і вчителем, і писарем, і адвокатом, і шахтарем.

1911 В. Сосюра вступає до міністерського двокласного училища в с Третя Рота.

14 жовтня 1917 Лисичанська газета «Голос рабочего» друкує його вірш «Плач волн», затим — перший вірш українською мовою «Чи вже не пора», а наприкінці жовтня — «Товаришу», написаний у стилі революційного маршу.

1918 У складі робітничої дружини содового заводу В. Сосюра бере участь у повстанні проти кайзерівських військ, стає козаком петлюрівської армії, входить до особистої варти самого Петлюри. Згодом він втік з її лав і потрапив в полон до денікінців. Його розстрілювали як петлюрівця, але рана виявилась несмертельною, і поет вижив. Судив В. Сосюру і червоний ревтрибунал, і тільки житейська мудрість голови трибуналу, котрий розгледів у хлопчині поета, врятувала йому життя.

1920 В. Сосюра опинився в Одесі, де його, хворого на тиф, прийняли до своїх лав бійці Червоної Армії.

1920-1921 В. Сосюра воює з білополяками та армією Н. Махна. Пізніше у поемі «Два Володьки» поет робить спробу дослідити двоїстість своєї душі.

1921 Побачила світ збірка Сосюри «Поезії», що досі вважалася його першою книжкою (проте віднайдений документ коригує цю думку: рукою Сосюри в нім записано, що в 1918 р. було надруковано й видано першу збірку його поезій «Пісні крові...», але її поки не знайдено).Виходить поема «Червона зима», яка зробила Сосюру знаменитим.

1922—1932 Він був членом багатьох літорганізацій (Пролеткульту, «Плугу», «Гарту», ВАПЛІТЕ, ВУСППу та ін.), постійно брав участь у літературних дискусіях.

1924 Збірка «Осінні зорі».

1925 Збірка «Сьогодні»

1927 «Золоті шуліки»

1928 «Коли зацвітуть акації»

1927—1929 Написав низку поем. Неупереджена критика вбачає в В. Сосюрі провідного майстра ліричного жанру, але «провладні» критики все суворіше засуджують творчість поета, ввергаючи його в стан глибокої творчої кризи.

1931 Настрої відчаю позначилися на збірці «Серце».

1934 За «націоналістичні ухили» поета виключають з партії і зі Спілки письменників. У ці кризові роки В. Сосюра майже не пише, займається поетичними перекладами.

1936 Сосюру все-таки знову приймають до Спілки радянських письменників. У припливі нових сил і надій він повертається до роботи.

1937 Збірка «Нові поезії».

1939 «Люблю»

1940 В. Сосюра завершує своє найбільше ліро-епічне полотно — роман у віршах «Червоногвардієць», який увібрав усе те, що становить автобіографічну основу його творчості 20 — 30-х років.

1941 Поет був евакуйований до Башкирії

1942 Працював в Українському радіокомітеті в Москві.

1943 Входив до редакції фронтової газети «За честь Батьківщини». Лірику Сосюри років Вітчизняної війни (збірки «В годину гніву», 1942, «Під гул кривавий», 1942, численні публікації в періодиці) проймають два мотиви. Це — віра в перемогу й водночас неретушований показ людської біди.

1951 Патріотичний вірш «Любіть Україну!» став причиною найгостріших звинувачень поета в націоналізмі.

1953 «За мир»

1955 «На струнах серця»

1957 «Солов'їні далі»

1959-1960 Поема «Мазепа».

1960 Сосюра завершує поему «Розстріляне безсмертя», розпочату в довоєнний час і опубліковану тільки 1988 р. в журналі «Вітчизна» (№ 1).

1961 «Поезія не спить»

1964 «Осінні мелодії»,«Весни дихання».

8 січня 1965 Поет помер від гіпертонії. Похований в Києві на Байковому цвинтарі.