Карпенко-Карий Іван

(1845 - 1907)

29 вересня 1845 Народився в родині зубожілого дрібного шляхтича, управителя поміщицького маєтку в с. Арсенівка поблизу Єлисаветграда. Навчався в Бобринецькому повітовому училищі.

1859 Працював писарчуком станового пристава в містечку Мала Виска, пізніше — канцеляристом міської управи.

1864 Працював на службі в повітовому суді.

1865 Переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах О.Тарковського, публікував літературно-критичні статті, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича.

1870 Одружився з Надією Карлівною Тарковською, тіткою єлисаветградського поета й журналіста Арсенія Тарковського (її внучатий племінник — відомий російський кінорежисер Андрій Тарковський). Як посаг отримав родинний хутір Тарковських. Надія Карлівна народила йому 7 дітей

1881 Втратив дружину Надію, наступного року померла дочка Галина.

1883 В альманасі «Рада» надрукував оповідання «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий. За неблагонадійність був звільнений із посади секретаря поліції. Вступив до театральної трупи М.Старицького.Одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М.Старицького.

1884 Заарештований і засланий до Новочеркаська. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна».

1886–1887 Опублікував п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Боруля».

1886 У Херсоні вийшов перший «Збірник драматичних творів» І.Карпенка-Карого.

1887 Отримавши дозвіл на звільнення, повернувся з дружиною Софією в Україну й оселився на хуторі, названому на честь першої дружини, Надії (у Єлисаветградському повіті). Нині хутір є історико-культурним заповідником.

1888 З І.Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Він вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше — до трупи іншого брата — Панаса Саксаганського.

1890 Вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч».

1897 Склав записку до з'їзду сценічних діячів у Москві, присвячену переслідуванню українського театру, яку з трибуни з'їзду виголосив Панас Саксаганський.

1899 Написав історичну трагедію «Сава Чалий», присвячену подіям гайдамаччини 18 століття.

1900–1904 Створив власну трупу, написав п'єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море».

1906 Захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна.

15 вересня 1907 Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі Надія.