Довженко Олександр

(1894 - 1956)

10 вересня 1894 Народився у багатодітній селянській сім'ї на хуторі В'юнище Сосницького повіту Чернігівської губернії.

Сім'я жила незаможно: землі було немало, проте вона була неродюча, натомість дітей було 14, тому батько «наймався в підводчики та смолярував». Діти в сім'ї швидко помирали, майже всі не досягнувши працездатного віку, тому у згадках про дитинство в уяві Олександра Довженка завжди поставали «плач і похорон». Він любив матір, про яку писав: «Народжена для пісень, вона проплакала усе життя, проводжаючи назавжди».

Вчився Довженко в Сосницькій початковій, а потім у вищій початковій школі

1911 Вступив до Глухівського вчительського інституту (зараз Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка), але не тому, що хотів стати вчителем, а тому, що мав право скласти туди іспити, та й стипендія там була 120 карбованців на рік.

1914 Закінчив інститут та по закінченні його було спрямовано вчителювати до Житомирської вищої початкової школи, де, за браком вчителів, він викладає природознавство, гімнастику, географію, фізику, історію, малювання.

1917 На фронт його не беруть як «білобілетника», він переїздить на працю до Києва, де теж учителює та вчиться в Київському комерційному інституті (нині Київський національний економічний університет) на економічному факультеті.

1920 Довженка призначають завідувати Житомирською партійною школою. Але натомість він потрапляє до польського полону, де його показово розстрілюють холостими, обіцяючи наступного разу справжній розстріл. Та йому вдається втекти.

Квітнь 1921 Довженка викликають до Харкова, зараховують до Наркомату закордонних справ і направляють на дипломатичну роботу — у Польщі він очолив місію з репатріації й обміну полоненими (з часом обійняв посаду керуючого справами представництва).

Лютий 1922 Його переводять на посаду секретаря консульського відділу Торгового представництва УРСР у Німеччині.

Влітку 1923 Довженка відкликали в Україну.Вибув з партії , оселяється у Харкові.

Опиняється у товаристві українських літературних романтиків та письменників-футуристів, працює як художник-ілюстратор у редакції газети «Вісті ВУЦВК» та карикатурист під псевдонімом «Сашко»

1925 Стажист по агітфільму «Червона Армія»

1926 «Вася-реформатор».Від'їжджає до Одеси закінчувати фільм, де влаштовується режисером на кінофабриці. Переключаючись на кіно, Довженко планував присвятити себе, за його словами, винятково жанру комічних та комедійних фільмів.Режисер «Ягідка кохання»

1927 «Сумка дипкур'єра»

1928 Фільм «Звенигора».Був сенсацією, але водночас це був початок особистої трагедії Довженка — за цю стрічку, та згодом за фільм «Земля» його будуть постійно звинувачувати у буржуазному націоналізмі.

1929 Довженко знімає свій геніальний твір «Земля», гімн праці на землі, хліборобству та людині, яка працює на землі, є частиною космічного ритму буття.

8 квітня 1930 «Земля» виходить на київські екрани, а вже 17-го числа фільм з показу знімають. Офіційна причина — натуралізм та замах на звичаї.

1930 Довженко разом з Данилом Демуцьким та Юлією Солнцевою перебуває у Чехословаччині, Німеччині, Англії та Франції. У Празі директори кінотеатрів визнали його фільми занадто революційними та занадто мистецькими. У Берліні Довженко думав про постсинхронізацію «Землі», але марно. У Парижі йому пропонують поставити фільм, а у Лондоні Довженко веде розмову вже про телебачення.

1932 Щоб мати можливість працювати далі Довженко погоджується «сплатити данину» і знімає фільм про будівництво греблі Дніпрогесу — «Іван» (перший звуковий фільм) — який має підтвердити незворотний шлях індустріалізації.Сценарій він пише з гіркотою та нашвидкуруч — за 11 днів, але сам майже не знімає його, доручаючи робити це асистентці та дружині Юлії Солнцевій.

1934 Відчуваючи подих у спину ідеологів майбутніх репресій, Довженко шукає порятунку.Він опиняється у Москві. За його власними словами, він пише листа Сталіну з проханням «захистити його і допомогти творчо розвиватися».

1935 На замовлення Сталіна Довженко знімає стрічку «Аероград» про нове місто, яке виростає серед тундри, про прекрасне та світле майбутнє чукчів.

1939 «Щорс»

Травнь 1940 У цей час майстер продовжує працювати над своєю давньою мрією, що була відкладена майже на 10 років — сценарієм «Тараса Бульби».Але війна завадила.

Літо 1940 Довженко був евакуйований до Ашхабада

31 березня 1942 Друкує в «Известиях» статтю «Україна в огні»

30 січня 1944 Його викликають до Сталіна, від якого він дізнається про заборону свого фільму під приводом «антиленінізму, пораженства, ревізіонування національної політики й заохочення українського замість радянського патріотизму». Сталін, ображений на критику саме у той час, коли радянська армія виганяє ворога, не зміг простити Довженку завданої образи.

14 квітня 1945 Довженко заявляє: «В нашій культурі засуджені до смертної кари».Повоєнні роки характеризувались особливим занепадом кінематографії, особливо української.

1946 Знімає документальний фільм про Вірменію «Рідна країна».

1954 На II з'їзді радянських письменників Довженко скаржиться на знецінення фаху сценариста.Довженко робить начерки сценарію «У глибинах космосу», фільму-фантазії про трьох радянських інженерів, що 8 років блукають зоряним всесвітом. Але сценарій буде холодно сприйнятий художньою радою.

1955 Режисер закінчує роботу над кіноповістю «Зачарована Десна», розпочату ще 1942 року, де він згадує своє дитинство. Її надрукують у журналі «Дніпро», але сценарію з неї Довженко не створить.

25 листопада 1956 Помирає на дачі під Москвою. Похований Довженко на Ново-Дівичому цвинтарі у Москві. Ховали за державний кошт, оскільки грошей на його рахунку в ощадбанку було тільки 32 рублі. Траурна церемонія відбулася у Будинку літераторів.